Знайомство між ГО “Федерація жінок за мир у всьому світі” та Гуманітарним штабом ГО “Всеукраїнська організація зі справ вимушених переселенців” триває кілька років. За ці роки відбулися зустрічі з багатьма переселенцями та їх родинами, що пережили стрес від постійних переїздів та важких обставин. Фізично вони з нами, але серцем вони там, на тій території, куди, можливо, вже немає вороття…
Багатодітна сім’я Олени Яковлєвої-Чігрін стала дуже популярною після публікації в газеті “Факти”:
“У будинок Олени ми потрапили після чергового переїзду сім’ї. Це невелика, але затишна квартира у Подільському районі, де сім’я прихистила ще двох кішечок …
З самого порога нас зустріла доброзичлива і привітна родина. Діти, які вже звикли до частих гостей (преси та відеоканалів), швидко познайомилися з нами і навперебій стали розповідати про свої заняття. У родині Олени всі троє дітей усиновлені ще в Донецьку в тому, минулому житті.
Дарина. Олена її удочерила першою в 2012 році. У той час Дарині лікарі поставили лякаючі діагнози: розумова відсталість, затримка і дефекти мови, педагогічна занедбаність. Олена дуже багато вкладалася в дитину: забрала доньку з притулку, повела її до логопеда. Маленька не вимовляла 22 літери! Дарина так хотіла навчитися говорити правильно, що просила додатково займатися з нею вдома.
На сьогоднішній день Дарині 9 років, вона популярна ведуча, яка стояла на сцені Українського дому, де нещодавно проходив форум усиновлювачів Донбасу. А також вона танцює контемп, проявляючи надзвичайну пластику і грацію. Нам Дарина продемонструвала кілька вправ. Поки вона займається вдома. Але, не все було так просто. Коли Олена забрала її з притулку, у дитини був моторошний стан: на обличчі 30 контагіозних молюсків і зовсім відсутній погляд, позбавлений життя і надії.
Дарині було самотньо в сім’ї і вона постійно просила маму ще подарувати їй братика або сестричку. Так пізніше в сім’ю прийшли Толік і Віка.
Анатолію 10 років, але фактично розвитку йому 9, вони ходять з Дариною в один клас.
Вікторії – 8. Всі діти погодки. Фізичні батьки вже померли на той момент, коли Олена їх усиновила в 2014 році.
Олена згадує:
«Пам’ятаю, приїхали ми з мамою в притулок, побачили дітей і обімліли. Віка увійшла в кабінет директора дивною ходою, тримаючи покручені ручки на грудях. «У дівчинки ДЦП, – шепоче мені на вухо мама. – Чи ми потягнемо … » Потім дізналися: Віка так ходила, бо їй взули капці на два розміру менше. Також у неї була паралітична косоокість (дівчинка не бачила, куди йде, натикалася на двері) і дистрофія (у віці 5 років Віка важила 11 кілограмів). А Толік … Навіть на неприкритих одягом частинах тіла дитини було видно шрами від побоїв.
Їх батьки були хронічними алкоголіками. Батько бив Толіка палицею або мухобійкою за найменшу провину. Коли я вперше спробувала обійняти хлопчика, він втиснув голову в плечі і заплющив очі – боявся, що його знову будуть бити. У Віки не було зубів, з рота пахло гнилою плоттю. Упиваючись до «білочки», її батько брав напилок і рівняв доньці зуби. Спиляв їх так, що у дитини розвинулося нагноєння ясен». Пізніше Вікторії робили кілька операцій: частково усунули косоокість, наростили зуби.
Після переїзду Віка складно звикала до нових умов: вона не могла спати, в колишній сім’ї батько щопівгодини заводив будильник, щоб вона бігла в туалет, а не писалася в ліжко. Він працював вантажником і іноді приносив гнилі банани дочці, Віка їла їх разом зі шкіркою. Дитина перенесла ґендерне насильство в сім’ї, від якого досі відходить.
У Анатолія також серйозні проблеми із зором. Він практично жив у притулку, де ніхто не займався його здоров’ям і вихованням. Толік не вмів рахувати і писати, не розрізняв дні тижня і пори року. Зараз йому потрібна серйозна консультація у офтальмолога, тому що зір постійно падає, і лікарі не можуть зупинити цю прогресію.
У 2014 році у сім’ї трапилася ще одна проблема: Олена зі своїми батьками вирішили купити будинок у Донецьку та взяли великий кредит у банку. Врешті-решт вони змушені були виїхати звідти і залишити своє нове житло, коли літом несподівано розпочався обстріл. Зараз вони також стурбовані тим, як сплатити цей кредит … «Але страшніше було тоді, коли мені дзвонили зі школи і говорили забрати дітей, бо у них зараз обстріли – тоді серце починало шалено битися», – згадує Олена.
З 2014 року родина пережила багато тягот через постійні переїзди. Олена частково зайнята на роботі, тому що постійно треба дбати про дітей. Директор Донецької будівельної фірми, в якій Олена працювала до війни, допомагає родині Олени знімати житло. У цій же фірмі, яка також перебазувалася з Донецька до Києва, Олена і продовжує працювати. Нещодавно Олена перенесла операцію по виведенню каменю з нирки. Багато організацій і фондів надали допомогу та оплатили операцію.
Олена дуже вдячна і невибаглива людина. На питання, чим ми можемо допомогти її сім’ї, відповіла, що дітям не вистачає походів в театр, вони дуже люблять музичні спектаклі. У «минулому житті» вони були частими гостями театрів Донецька, там же вони познайомилися з актором Андрієм Романій, який став рідним їх сім’ї.
Переїхавши до Києва і переживши стільки стресу, діти пережили ще один в школі. Вчителька принижувала дітей перед усім класом, чим викликала у дітей страх ходити у школу.
«Шкільна вчителька так принизила Дарину, що дочка хотіла накласти на себе руки»,- згадує Олена. Знадобився психолог, щоб запобігти суїциду.”
Волонтерів Федерації жінок вразила розповідь Олени про те, що діти, самі перебуваючи в складних життєвих ситуаціях, хочуть допомагати іншим людям. Вони також волонтери, які беруть участь у проектах допомоги малозабезпеченим людям, людям без певного місця проживання. Думаю, що саме така любов до людей і глибока віра допомагають їм виживати в цьому непростому світі.
Незважаючи на всі труднощі, які виникають в родині, Олена продовжує боротися з обставинами та любити інших. Адже тільки завдяки такому великому материнському серцю та підтримці людей доброї волі можливо все долати і рухатися вперед.
